… Нас зустрів сивочолий усміхнений дідусь, який, привітавшись, відразу поцікавився, скільки нам років. Коли почув, що нам по 15 років, сказав: «Цей вік – моя тривожна юність». Адже саме 15-річним Григорій Луценко зустрів звістку про початок війни. Закінчивши артилеристське училище і додавши до свого віку один рік (таким великим було бажання допомагати дорослим бити фашистів!), він потрапив на фронт. Починав як артилерист, мінометник, а закінчував розвідником. Був свідком героїчної битви під Сталінградом, саме в цьому місті і почав служити у складі 144-го окремого стрілецького полку. А потім – тяжкі фронтові дороги… Втрата бойових товаришів, поранення… Ми тільки здогадувалися, про що згадував сивий фронтовик, коли його розповідь зупинялася, а на очах з’являлися сльози…

Григорій Іванович брав участь у звільненні від фашистських загарбників міст  України, Білорусії, Естонії, Польщі. На жаль, у Польщі Григорій Луценко отримав поранення, яке завадило дійти до Берліна. А як світилися радістю очі ветерана, коли він розповідав про те, як зустріли бійці звістку про Перемогу! Обійми, поцілунки, пісні – всенародна радість!

    На згадку про зустріч Луценко Григорій Іванович подарував книгу-альбом про Велику Вітчизняну війну, власноруч підписавши її. Гарний подарунок від ветерана нашому шкільному музею.

Важко словами передати почуття, з якими ми поверталися додому після зустрічі із фронтовиком. Прочитайте, будь ласка, вірш – і ви зрозумієте.

Живут нешумно ветераны,

Для них награда - тишина.

Еще гудит осколком рваным

В их сердце адская война.

Им ночью вспомнится такое,

Что жар души - не затушить…

Уже из сотни – только двое

Фронтовиков осталось жить…

В последний путь, конечно, рано,

А что поделаешь? - Война…

Но пусть на бархате румяном

Несут их внуки ордена.

Несут и знают все, как было

У безымянной высоты.

Пускай цветут на их могилах

Победной памяти цветы.

Законы жизни не стихийны,

Седых отцов редеет рать.

Мы их салютом орудийным

Должны сегодня провожать…

Но тем, кто жив,

Не в униженье,

А в уваженье, как сыны,

За их и мудрость, и терпенье

Мы низко кланяться должны.