Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди.
У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.
Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно.
Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу–великомученика, доля якого була досить лиха. Історія народу – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він народ, має власну історію.
Не даремно для творчого проекту ми обрали тему голодомору 1932-1933 років. Все пізнається у порівнянні! Для того щоб ми цінували те, що маємо, ми маємо знати як може бути погано. Ми не маємо морального права забути ці роки. І доки серед нас ще живуть свідки тих страшних років, ми повинні черпати якомога більше інформації, щоб передати її наступним поколінням.
Голод 1932-33 рр. це не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-1933 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.
