Казки про Русь княжу
Тікаючи від долі
Кап, кап, кап ...
Вії затріпотіли. Із чогось капає вода на мої очі.
"Треба відкрити очі. Лише відкрити ..." - промайнуло в голові.
Я втекла з дому.
- Не хочу! Не хочу!! - Мені здається, що кричу, але з горла виривається ледве чутний хрип.
Я справді не хочу цього робити. Не хочу виходити заміж. Мені начхати, хто він! Тільки не за наказом батька!
Може хто подумає, що я дурна, але я ніколи не буду підкорятися нікому!
Два дні тому, коли я зустрічала брата з полювання, на нас напали половці. Наш Князь не може їх приборкати! Хоч я дівчина, але вмію битися. Старий воєвода навчив ...
В тому бою мене поранили. Батько викликав знахарку, а коли я більш-менш прийшла до тями, то накричав! Сказав, що я непокірне, непосидюче, нестерпне дівчисько і він видає мене заміж!
Я втекла. Не хочу підкорятися. Осідлала свою руду Іскорку і поскакала в ніч. Я ледве не загнала бідну кобилу. З губ Іскорки капала піна, боки важко здималися. Ми зупинилися. Я повільно сповзла по її боку і втратила свідомість.
Прийшла до тями тільки зараз. Я все-таки розплющила очі, задрала голову, ловлячи потрісканими, спраглими губами краплини роси, що стікають з листя розкидистого молодого дубка. Ворушитися ще важко, а від різкого руху головою в очах знову потемніло ...
Наступного разу я прийшла до тями від того, що відчула, як мене піднімають. Мені вже краще, і я відчуваю дику спрагу. Відкрити очі важко, тому я поклалася на свої відчуття.
Сильні руки. До того, хто мене несе, звертаються. Його звати В'ячеслав. Чутно тихий плескіт річки. Я відчуваю, як мені на губи ллється вода і починаю жадібно пити. Коли я напилася, В'ячеслав обережно поклав мене на землю, а потім я відчула, як щось прохолодне і мокре пройшлося по моєму обличчю.
Очі дуже повільно відкрилися. Наді мною схилився сильний, гарний, молодий чоловік. Його каштанове волосся заплетене в не дуже довгу косу. Сірі очі дивляться ласкаво, але з пересторогою. Не дивлячись на традиції у нього немає бороди і вус. Чоловік одягнений в просту сорочку з вишивкою по вороту і рукавах. Штани у нього зручні і пристосовані для їзди верхи.
- Прийшла до тями? Як ти себе почуваєш?
- Так. Хто ти? - це мій голос?! Більше схоже на вороняче каркання.
- Мене звати В'ячеслав. А ти Лада? Дочка сотницька брата? - голос низький, але такий лагідний.
- Звідки ти знаєш? - Мене почало трясти: це батько послав його загін!
- Хто ж не знає про дівчину, яка билася з половцями, а потім зникла на чотири дні? Твоя мама так хвилюється, що захворіла. Треба повертатися, - почав мене вмовляти воїн.
- Славо, що ти з нею панькаєшся? Через сідло і відвеземо до батька! Іншим на засторогу! - вигукнув хтось з його загону.
- Ні, - В'ячеслав проникливо дивився мені в очі. -Тобі ж краще, Ладо. Чому ти втекла?
- Я не хочу! - закричала я, і втратила свідомість.
***
Я
прикрила очі від сонця. Іскорка невдоволено всхрапнула від того, що припинили розчісувати її золотисту гриву.
Вже два тижні я живу в домі старого воєводи. В'ячеслав – його син. Зараз він з друзями вчить десятьох новиків, що хочуть вступити до війська. Чоловіки голі по пояс. У сильних руках не дерев'яні мечі, а справжні. Тому що дерево може і не витримати скаженої сили руського воїна.
До загону йде чоловік, за ним ще хтось. Цей чоловік – молодший брат В'ячеслава. І не скажеш, що Володимир - молодший. Його довге волосся і борода заплетені по варязькому звичаю у косички. У сірих же очах нема й краплини лагідності ...
А за Володимиром - мій батько. Він наче постарішав, чи що? Побачивши мене, старий випрямився:
- Доню! Та як ти посміла втекти?!
- Тату, я ... - спробувати виправдатися. Не вийшло.
- Мовчи! Ти виходиш заміж за В'ячеслава! - непримиренно сказав чоловік.
- Славо... - зірвалося з моїх губ.
- Вибач мені, голубко, але ти так тікала від мене, що я боявся сполохати. Не хотів, щоб ти мене ненавиділа ... - В'ячеслав підійшов і взяв мене за руку. - Ти ж вийдеш за мене?
- Вийду! - тихо засміялася я.
І було свято. І щастя було. Ось така в мене історія. Я тікала від ненависного нареченого, а потрапила до рук коханому чоловікові! І Володимира прилаштувала. Але це вже зовсім інша історія...
Відьма
На ліс повільно опускається Ніч. Вона ласкаво обіймає своїми путами дерева, ніжно заколисує тварин, по-материнськи приховує тих, хто готується до пробудження для життя в її світлі ... І тільки від однієї людини вона сахається, як від вогню – від старої ведуньї, яка живе в цьому лісі. Навіть її онуку Ніч більше шанує, часто приймає її за свою ... Але стара була іншою ... Її не приймає навіть сонце, а місяць і поготів ...
Стара втомлено підняла голову до неба. Щось насувається, і це щось обіцяє їй смерть. Мора вже давно дихає в спину старої жінки, але та трималася для того, щоб виховати наступницю. І виховала, як кажуть, на свою голову! Зараз сімнадцятирічна дівчина танцює з мавками на березі озера... Вона сміється, коли бабця кличе її відуньєю, кажучи, що вона – просто відьма... Юна Яра ніби не розуміє, що ведунья сильніша... Шкода, що стара не доживе, щоб побачити, як дівчинка перетвориться на справжню жінку ...
Ліс раптом завмер. Не чутно стало навіть сміху нічної дітвори ... По лісу скачуть вершники ... Половці!
- Ну і як ти там, Моро? - прошепотіла жінка, дивлячись, як в її бік летить спис і чуючи крик:
- Не залишайте стару живою, а то покалічить!
- Бабусю!!! - платтячко, що розвивається навколо босих ніг Яри, заважає їй бігти. "Дивно, я ж не вчила її, а вона відчула..."- подумала ведунья, відчуваючи, як розтікається кров навколо вістря списа, який вразив жінку в груди...
- Біжи, Яро, біжи! Тут недалеко терем воєводи, скажи, кх, кх, кх ... - закашлялася стара, спльовуючи кров, - скажи, що половці на ... на ... напали ...
- Бабусю, ні, бабусю, не вмирай!!
- Схопіть дівку! - почувся чийсь грубий голос.
Дівчина подивилася на бабцю прип'яту списом до дерева, на половців... і тих відкинуло назад.
- Я – відьма! - гнівно прошепотіла вона. - Треба знайти терем воєводи ...
І Яра побігла, побігла швидко, і Ніч вкрила від ворогів свою доньку, заважаючи стрілам потрапити в неї. Дівчина бігла, і не бачила, як усе ще жива ведунья піднімає голову і посміхається, як неслухняними руками складає незрозумілий жест, відштовхуючи ворожбу від себе, щоб виграти для онучки час.
- Ну здрастуй, Мора ... - прошепотіла жінка, закриваючи очі. І вперше в житті Ніч вкрила покривалом темряви стару ведунью...
А Яра тим часом добігла до узлісся, на якому ще жодного разу не була. Озирнулась і побачила недалеко терем, а у дворі жінку, що мила хлопчика років п'яти.
- Половці, половці напали! - закричала дівчина, підбігаючи до тину. - Швидше, кличте чоловіків, вони вже близько ...
- Яро, Яро, та прокинься ж! - дзвінким голосом кличе відьму семирічний хлопчик. Це син Лади, який раптом вирішив розбудити дівчину, ризикуючи накликати її гнів на свою голову. Але Бажен чудово знав, що відьмочка навряд чи коли-небудь завдасть йому шкоди.
Син В'ячеслава вже в такому юному віці був міцним, як тілом, так і духом. Сильний і сміливий…
- Ох, заплачуть за тобою дівки! Що ж ти хоробрий такий, і відьму розбудити не побоявся? - лукаво примружившись, поцікавилася Яра. Вона сіла на лавку перед дзеркалом і почала розчісувати своє довге руде волосся. Смарагдові очі, що відбивалися в дзеркальній гладі, поблискували загадковим світлом.
- І не побоявся! Тим паче, ти казала, що потрібно готуватися до Купальської Ночі, і ми підемо шукати рослини, які потрібно збирати в цей день! - сіро-зелені материнські очі хлопчика поблискували азартом.
- Знаю я, навіщо ти мені нав'язався: думаєш, підемо шукати цвіт папороті? Та ні, у нас в лісі його занадто мало! - Яра підморгнула Баженові. - І поки ми його знайдемо, так мавки його собі на вінки розберуть!
- Не розберуть, я перший знайду! - надув губки хлопчик.
- Ось ти і проговорився! Ну, ти свою справу зробив, розбудив мене, тепер можеш іти гуляти, я пізніше покличу.
Хлопчик вибіг. Яра встала з лави і, доплітаючи косу, вийшла в сіни. Звичним вже рухом взяла в руки відра і пішла по воду. Після нападу половців і смерті бабусі дівчина залишилася жити в селищі, неподалік від терема воєводи. Старий воїн пояснив свій вчинок тим, що з ведуньєю під рукою і жити якось легше. Так і потяглися до Яри люди. За два роки мешканці селища Воєводино звикли до юної відьмочки, хоч дівки іноді й дивилися гадюками услід рудоволосій красуні.
І старий, і малий знав, що до Яри завжди можна прийти не тільки, щоб отримати зцілення, а й за порадою, і для того, щоб тебе вислухали. Адже те, що сказано в стінах невеликого відьмацького дому ніколи не просочитися назовні.
Так і прожила Яра, ведуньїна онучка, в теплі і злагоді з селянами цілих два роки. А сьогодні ввечері буде свято - Купальська Ніч. І хлопці щосили тягають до річки хворостняк, дрова та гілки для багать, через які вони будуть стрибати зі своїми любками. А дівчата бігають по лісу, шукаючи собі галявинки з кращими квітами для вінків. Сьогодні єдиний літній день, коли відкладені всі роботи в полях. Сьогодні свято.
Яра набрала в колодязі води і неспішним кроком пішла назад до свого дому. По дорозі вона розкланювалася з односельцями. І як на зло, їй назустріч раптом вискочив її горе-залицяльник – ковалів син Дергач. Ох і сильний же він і начебто ладний, та тільки розуму у нього немає і запальнийдуже, невгамовний, за що і прозвали його так у Воєводиному.
- Ох і дівчина, ох і красна! А хочеш я тобі відра понесу? - шальними очима стрельнув молодик на вродливу відьму. Був у нього і ще один недолік: він на три роки молодший від Яри, та хоч і виглядає вже, як дорослий чолов'яга, а обличчя-то все одно простакувато-дитяче.
- Та що ти питаєш? Відразу бери і неси! - зареготали хлопці, які проходили повз, з колодами на плечах.
- Ану дай! - гаркнув почервонілий враз Дергач і почав виривати у Яри з рук відра з водою.
- Дубина, зараз усю воду розплескаєш! - рикнула, раптом розсердившись, дівчина. І спробувала вдарити телепня ногою, при цьому тримаючи в руках два важких відра. Рівноваги вона не втримала і впала на землю. Але відер у неї в руках не було. - А?..
- Що ж ти, хлопче, силою у дівчини її добро відбираєш? - розкотисто поцікавився сіроокий варяг, що тримав у руках відра з водою, при цьому утримуючи колінами гарцюючого від нетерпінлячки гнідого коня.
- Доброго дня, дядько Володимир! - раптом радісно проревів Дергач.
Чоловік здивовано насупився, згадуючи і продовжуючи тримати відра.
- Та це ж я, Дергач, син коваля Вакули!
Яра зітхнула, зрозумівши, що допомагати вставати їй ніхто не буде, і піднялася сама. Спокійно підійшла до чоловіка і без слів забрала у нього відра.
- Спасибі, - ледь чутно прошепотіла дівчина й пішла додому.
Відьма здогадувалася, ким був цей чоловік, що сильно нагадує варяга. Це ...
- Ярко, ти вдома? - пролунав з-за тину голос В'ячеслава, виводячи дівчину із задумливості.
- Ну чому знову Ярка? - зітхнула дівчина. Вона вже звикла до того, що Слава так називає її. Після того, як Лада вдруге завагітніла, він перетворився на дитину в дорослому тілі. І якщо з дружиною і сином він такий же, як і завжди, то з Ярою він перетворюється на задерикуватого хлопчака.
- Яро, а Яро, а хто у нас з Ладушкою буде: хлопчик чи дівчинка? - хитро спитав чоловік, застрибнувши в двір через тин.
- Що ж ви, мужики, як тільки батьківство накльовується, так відразу і в дітей поспішайте перетвориться? - гірко запитала Яра у берізки, що спустила у двір свої гілки.
- Не знаю я. Не дивилася. Та й не діло це – знати, хто народиться, потрібно радіти будь-кому ...
- В'ячеславе, ти що, знову мені Яру мучиш своїми допитами?! Зовсім сором втратив! Іди-но он краще з братом привітайся! - сказала Лада, входячи у двір подруги і ведучи за собою того самого варяга.
- Ну здрастуй, вояко. Привіт, старий, - посміхнувся варяг.
- Доброго дня, Володимире, - радісно засміявся Славко. - Коли ти встиг повернутися? З Асгерд приїхав? Чи вона на кораблі залишилася?
- Ми більше не разом, - коротко, ясно і з кам'яним виразом обличчя. Яра з цікавістю подивилася на чоловіка.
- Гав? - тихий, спокійний і трохи насторожений вигук. Це був улюблений пес Яри - Одін. Дівчина знайшла його біля бабусиної хатинки, коли забирала речі, щоб переїхати у свій новий дім. У зовсім ще маленького цуценяти не було одного ока. І Яра подумала, що він обов'язково буде таким же сильним, як і правитель Валгалли з бабусиних казок. Так і отримав невеликий сніжно-сірий клубочок ім'я верховного бога вікінгів - Одіна.
Пес повільно потрусив до чоловіка. Величаво обійшов навколо нього і несподівано лизнув в руку. Яра посміхнулася: пес визнав чоловіка. Значить йому можна довіряти.
- Доброго дня, Володимире. Мене звати Яра. Я – місцева... знахарка, - дівчина опустила очі, приховуючи за віями зелені відьмацькі іскорки.
- Так ось як звати войовничу дівчину, що зважилася відмовити Дергачеві! - розсміявся варяг.
- Відмовити Дергачеві? - похмуро перепитала Лада. - Цей хлопчисько знову тобі набридає?
- А ти чому не відповідаєш доброму молодцеві взаємністю? - хитро поцікавився В'ячеслав у відьмочки. - Чи не вродливі тобі наші хлопці, чаклунко лісова?
- Фу, ти, бестія язиката! - розсміялася Лада. - Ні, щоб підтримати, підчепити потрібно!
- Зайдите до хати? - поцікавилася Яра.
- Напевно ... - почала Лада, але її перервали:
- Володимире! Де ти? - гучний чоловічий голос лунав над селищем.
- Я тут, Ейріку, бачиш мого коня? - так само гучно відповів варяг.
- Ейрік? .. - прошепотіла Лада. - Це ж твій тесть? Але ти ж сказав ...
- Потім поясню, добре?
- Яро, ми, напевно, підемо до себе, негоже тобі бачитися з тестем брата, - прошепотів Слава, коли вони виходили за тин.
Ведьмочка з цікавістю спостерігала за гостями, що йдуть. Їй здавалося, що поява цих двох обіцяє переворотом в житті селища Воєводино.
- Ну що, Одін, підемо готувати обід? А заодно і до свята що-небудь придумаємо ...
***
У
домі воєводи було тихо. Важкий погляд Осмомисла пересікся з неменш важким поглядом Ейріка. Два сильних чоловіка, які не поступаються один одному ні в чому зараз вирішили позмагатися.
- Дідусю, може, вже досить мед пити? - заскиглив Бажен, якому не терпілося вже втекти з терема, бо на вулиці наступала ніч і його, напевно, скоро покличуть. - Ви вже давно так сидите, але ж тобі ще й на святі потрібно бути присутнім!
- О, це твій онук? - п'яно гикнув варяг. - Який гарний ...
- Звичайно, у мене ж і невістка красуня і сини ... А де твоя дочка?
- Дочка? - тихо спитав чоловік. - Асгерд втекла від твого сина. Вже не знаю, чому вона пішла до іншого, але це ганьба на мою сиву голову, тому я приїхав сюди: не хочу з тобою сваритися, Осмомисле.
- Та й не потрібно! Пішли-но на свято!
- Ну нарешті вони встали з-за столу, - похмуро пробурмотіла Лада. - У чоловіків почуття міри взагалі немає! Бажене, йди на вулицю, тебе там Яра кликала.
- Спасибі, мамо! - Крикнув хлопчик, вибігаючи на вулицю.
На Воєводино опустилися сутінки. На березі Случі вже горить багаття. По селищу бігають дівчата, ділячись квітам і доплітаючи свої вінки. Яра стояла в тіні великого дуба на березі. Відблиски вогнищ відсвічували в її чаклунських очах так, що здавалося, ніби вони горять м'яким смарагдовим світлом. У руках дівчина тримала невеликий кошик, в який збиралася складати трави.
- Яро, Яро! - бігаючи поміж багать, кликав дівчину гарний хлопчисько.
- Бажене, йди до мене, я тут! - замахала рукою відьмочка.
- Я, може, піду факел візьму, а то ж нічого не видно в лісі, темно ...
- Не бійся, хлопче, сьогодні в лісі буде дуже ясно ... - тихо відповіла Яра.
У лісі дійсно було світло: то тут, то там пролітали світлячки і їх сьогодні було дуже багато. - Здоров будь, Лісовий Господарю! - дівчина поклала долоню на кору величезного дуба, вітаючи його.
- І тобі здоров'я, відьмо, - шелестом листя відгукнувся ліс.
- Чи дозволиш ти нам зібрати трохи трав? - запитала Яра.
- Беріть, тільки пам'ятайте, що ці трави тільки на добру справу придатні, на зло - вони не підуть ... - м'яко зашелестіли листочки найближчої берези. - Яро! - багатоголосо покликали дівчину, - забери свого варяга: він увійшов у ліс без дозволу та ще й з мечем! Там поряд з ним вовки, але вони поки не нападають ...
- Дякую, Господарю. Ми заберемо його! - вклонилася дівчина дубу. Бажен швиденько почимчикував за дівчиною. Все, що він зараз побачив і почув було новиною для нього і хлопчи постійно крутив головою, наче й не знав цей ліс, як свої п'ять пальців.
Ліс наповнений ароматом літа: запахом соковитої трави, літніх квітів і теплої землі. Яра швидким впевненим кроком йшла по лісові, підбираючи по дорозі то одну, то іншу траву або квітку. Дівчина була роздратована: хтось із варягів забрався в ліс, навіть поцікавившись у селян: чи можна сюди заходити в цю ніч? Кожен знав, що в Купальську Ніч входити в ліс можна тільки з дозволу Лісового Господаря, а без нього тебе або присплять, або покличуть відьму, що навіть гірше, ніж пропустити свято!
Яра впевнено вийшла на галявину, освітлену краще, ніж весь ліс: всі світлячки зліталися сюди. На старому поваленому дереві сиділа мавка, похитуючи босою ніжкою і з цікавістю розглядаючи молодого варяга, що знаходиться в оточенні вовків.
- О, Яро! Ну ми вирішили трохи почекати і віддати його тобі, знаючи, що він не місцевий! - дзвінким голосочком сказала мавка. - Чи, може, ти залишиш його нам? Такого красеня ще пошукати!
- Я заберу його! - похмуро промовила дівчина. Сірі очі воїна з недовірою дивилися на неї.
- Знахарка? Що ти тут робиш?
- Бажене, візьми кошик, і пошукай зілля, про яке я тобі казала, - сказала дівчина, простягаючи хлопчикові кошик. Потім вона обернулася до чоловіка: - Ну і навіщо ти увійшов до лісу з мечем? Тим більше в таку ніч? Володимире, ти повинен би й знати про наші звичаї!
- Ха! Я думав звичаї змінилися! Та й не збирався я цим мечем шкоду приносити, просто захотів згадати, як тут гарно в Купальську Ніч! Я ж тоді з Асгерд і познайомився ...
- Згадати значить... Добре, згадав? А тепер підемо, відведу тебе додому! Тебе ж ліс паралізував? - Голос Яри звучав струмочком, зачаровуючи, підкоряючи. І чоловік, як теля на прив'язі, поплентався за відьмою. По дорозі вона збирала те, що їй було потрібно, поки вони не зустрілися на узліссі з Баженом.
- Яро... - прошепотів хлопчик, вказуючи кудись собі за спину, - там папороть цвіте! Може зірвемо одну квітку?
- Ні, хлопче, не можна. Ти просто загадай бажання, а квіти до ранку зберуть нічні жителі. Коли ж тобі знадобитися допомога, то в будь-якому лісі скажи, що ти зберіг цвіт папороті, і тобі завжди допоможуть ... - Яра посміхнулася, підходячи до рослини і опускаючись поруч з нею на коліна. Володимир, раптово здобувший волю, теж присів поруч з дівчиною. - Загадай бажання, варяже, і воно обов'язково збудеться ...
***
Я
ра втомлено зітхнула: в розпалі Купальської Ночі у Лади почалися пологи. І тільки до полудня жінка народила. Видно збулося бажання Бажена: народилася дівчинка. Під час пологів під вікнами відьмацької хатинки, щохвилини здригаючись, ходив В'ячеслав. Поруч з ним сиділи його батько і брат, які прийшли, щоб підтримати. Слава Макоші, поруч виявилася бабка-повитуха: Яра звичайно вже приймала пологи, але все-таки ще трохи побоювалася робити це сама.
- Радійте, мужі, - з посмішкою сказала дівчина, виходячи з будинку і витираючи рушником руки, - у вас дівчинка народилася!
- Ура! - радісно закричав В'ячеслав, підхоплюючи Яру на руки і кружляючи її.
- Спасибі тобі, онучко, - тихо промовив старий воєвода, обіймаючи дівчину після того, як син відпустив її.
- Не потрібно подяки, ви тільки надішліть кого-небудь, щоб допомогли мені прибрати, гаразд, дядечку Осмомисле?
- Звичайно, Яро, звичайно ...
Молоду матір з дитиною забрали додому. Славко бігав навколо Лади, намагаючись її обійняти і поцілувати, але побачивши перед носом кулак Яри, відразу ж заспокоївся і чинно допоміг хлопцям перенести дружину з дочкою в дім.
Коли дівчина почала виносити всю тканину, що була задіяна при пологах і зносити до невеликого багаття, що горіло у дворі, то вона помітила, що молодший брат Слави все ще сидить у дворі.
- Щось трапилося? - здивовано запитала дівчина.
- Та ні, просто ти говорила, що потрібна допомога, ось я і залишився!
- Ну тоді сходи за водою, добре?
- Зараз!
Поки вони разом працювали, Яра помітила, що варяг не спускає з неї очей. «Закохався, чи що? - здивувалася про себе дівчина. Даремно ти думаєш, що це твої почуття. Це всього лише магія Купальської Ночі. Скоро це пройде ...»
Ярі теж подобався цей чоловік, але вона знала, що в його серці досі живе та валькірія – Асгерд. Тому дівчина й не сподівалася, що ці почуття справжні ...
Володимир невдоволено зморщився: вже другий місяць він перебуває у своєму рідному селищі та другий місяць ходить, як прив'язаний, за Ярою. Його племінницю назвали Яромирою, майже як знахарку, завдяки якій вона народилася. Повитуха сказала, що була загроза втратити дівчинку, але завдяки Ярі цього не сталося.
«І чому у мене в голові тільки ця чаклунка, ні про що більше думати не можу!» - роздратовано подумав варяг. Сам собі він все сильніше нагадував Дергача: ходить за Ярою по п'ятах і відстати ніяк не може. Син Вакули вже знайшов собі нову любку і тепер, слава Пресвітлим богам, не пристає до відьмочки. Інакше б незабаром отримав по пиці від ревнивого варяга.
- Ти знову тут сидиш? - запитав В'ячеслав, сідаючи поруч з братом. - Що ти все колами навколо Яри ходиш? Закохався, чи що?
- А навіть якщо й так, то що? - насупився чоловік.
- Та нічого. Просто ти ж і себе і її мучиш, розумієш? Якщо закохався, так іди й зізнайся, а ось так ходити за нею, як Дергач! .. Їй-богу ти схожий на підлітка закоханого!
- Знаєш, Славо, я чомусь так і відчуваю себе! - чоловік посміхнувся. І відповів на здивований погляд брата: - Ніби й не було Асгерд, і не любив я ніколи... Ось що це значить?
- Це означає, що ти закохався, братику! Так може поговориш з нею?
- Думаєш?
- Не просто думаю, знаю!
- Яро! Ну ось що ти мучишся? Адже він тобі до вподоби! Ти ж бачиш, як він ходить за тобою, мов собака загублена! Ну пожалій ти цього вовкодава, а? - розпиналася перед подругою Лада. Зараз вона пеленала свою улюблену донечку і в той же час примудрялася стежити за реакцією відьмочки. - Ну з чого ти вирішила, що він досі любить Асгерд? Адже вона його покинула! Та й взагалі, тобі заміж пора! Ось!
- А тобі б тільки мене посватати! От невгамовна! - розсміялася Яра, намагаючись приховати від подруги зачервонілі щочки.
- Не хвилюйся, я посватаю!
У двері постукали. На ганку сидів Бажен, так що він миттєво повідомив жінкам, хто з'явився в гості до відьмочки:
- Дядьку Володимире, а ти прийшов зізнаватися Ярі в коханні? А то якщо ні, то я тебе не пущу!
- Ладо, вгамуй свого сина! Що він взагалі меле?! - ще більше почервоніла відьма.
- Не хвилюйся, хлопче, я свататися прийшов!
- Ну о-ось, - протягнула я, сидячи біля свого чоловіка на весіллі у кращої подруги, - і чому твого брата весь час сватаю я?
- Ладушко, ти ж не думаєш, що доведеться його сватати ще раз? - сміючись запитав Слава.
- Щоб Яра, та й відпустила його? Та нехай і не сподівається! - радісно розсміялася я.
На чолі святкового столу сиділи найщасливіші сьогодні люди – молодята. І нехай зустрілися вони досить пізно, але їхні серця будуть вічно віддані один одному, я в цьому впевнена!
Сильні руки. До того, хто мене несе, звертаються. Його звати В'ячеслав. Чутно тихий плескіт річки. Я відчуваю, як мені на губи ллється вода і починаю жадібно пити. Коли я напилася, В'ячеслав обережно поклав мене на землю, а потім я відчула, як щось прохолодне і мокре пройшлося по моєму обличчю.
Очі дуже повільно відкрилися. Наді мною схилився сильний, гарний, молодий чоловік. Його каштанове волосся заплетене в не дуже довгу косу. Сірі очі дивляться ласкаво, але з пересторогою. Не дивлячись на традиції у нього немає бороди і вус. Чоловік одягнений в просту сорочку з вишивкою по вороту і рукавах. Штани у нього зручні і пристосовані для їзди верхи.
Ліс раптом завмер. Не чутно стало навіть сміху нічної дітвори ... По лісу скачуть вершники ... Половці!
