Неділя, 05.05.2024, 08:24

Рідний край

Меню сайту

Структура блоків

Новини [164]

Методичний кабінет [116]

Хмаринка тегів

Міні-чат

Наше опитування

Шкільний світ

Сучасна освіта

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Форма входу

Популярні програми

Соціальні мережі

Вчителям української мови і літератури

Матеріали для вступних уроків з української мови

Курс української мови у кожному класі основної школи починається із вивчення ввідних тем: «Походження української мови», «Українська мова у світі», «Українська мова – державна мова», «Краса та багатство української мови», «Мова – найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу»… Проте матеріали підручника навряд чи задовольняють учителів з огляду на невичерпність висвітлення проблеми. Пропонуємо узагальнити матеріали низки сучасних джерел, у яких розглядається це питання.

І. Рідна мова

Що таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? У словнику-довіднику лінгвістичних термінів знаходимо, що мова, яка засвоюється дитиною у ранньому дитинстві, шляхом наслідування оточуючим дорослим. Але це визначення не дає вичерпної відповіді. А як бути, якщо дитина з раннього віку виховується у чужомовному середовищі? На жаль, мало хто знає, що мова закладена в людині генетично.
o Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми, іноді несвідомо за принципами давньоруської мови.
o Сучасна електроніка фіксує національні особливості плачу новонароджених.
o Учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма фон Гумбольта, висловлений ще у 18 ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови йде як розшифровка коду. Тому насаджена в ранньому дитинстві чужа мова гальмує розумовий розвиток дитини. На користь цього твердження висловився видатний мовознавець О.Потебня, який говорив, що мислення дитини повинно формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою.
o Павло Мовчан у статті «Мова – явище космічне» ( Літературна Україна 1989№43,46-48) пише «Мова – це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворення своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, яка деморалізує народ. Зміна мови не може не позначитися на зміні антропологічного типу. Зменшується об’єм пам’яті, відповідно зазнають змін і півкулі головного мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу у ненців уживається лише одна – просто «крига» чи «сніг», то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу»

Всі вище перелічені факти, гіпотези свідчать на користь того, що мова генетично передається із роду в рід.

Досить вичерпне визначення рідної мови дає професор Іван Пилипович Ющук. Він говорить, що рідна є та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ.

ІІ. Походження української мови

Для українців рідною є українська мова. Інтерес до коренів української мови існував в усі часи. Проте виходило так, що найвидатніші українські вчені чомусь завжди помилялися, завжди впадали в націоналізм, коли шукали прадавнє коріння української мови. У радянській науці неординарні погляди наших мовознавців коригувалися критикою, подавалися не як альтернативні чи можливі, а як шкідливі, націоналістичні, помилкові. «Злочин» найвидатніших українських вчених полягав у тому, що вони шукали себе не у російському морі, а в слов’янському, а то ще й індоєвропейському, доводячи свою історичну і мовну самобутність та незалежність.

Коли ж зародилася українська мова? На це питання ще й сьогодні відповісти вкрай складно. Існують кілька версій щодо походження мови.

Теорія за «Велесовою книгою»
Сьогодні надзвичайно популярними є думки дослідників «Велесової книги». Зазначимо, що проблема автентичності цього героїчного епосу України-Руси була актуальною довгий час. Зараз аргументів щодо справжності книги накопичилося вдосталь. За пам’яткою, початок життя нашого народу (отже, і його мови) сягає ХІІ ст. до н. е., коли складалися слов’янські племена. Дослідник книги Борис Яценко стверджує, що наша історія «починається не з Аскольда, Рюрика чи Олега Віщого, приблудних вояків. Вона сягає в глибину приблизно двох тисяч років». До речі, написана книга була до кириличним підрядковим письмом (так писалися давньоіндійські веди на санскриті).Отже, українська мова, за «Велесовою книгою»

Теорія Ф.Буслаєва
Російський мовознавець, професор Петербурзького університету, відомий мовознавець Ф.Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію «Слова о полку Ігоревім», інші писемні пам’ятки давньоруської доби, пам’ятки чеської літератури, дійшов до висновку, що українська мова значно древніша від мови російської.

Теорія І.П.Ющука.
Ще однією сенсаційною є теорія професора Київського лінгвістичного університету Івана Ющука. Зіставивши українську мову з латинською (найдавнішою індоєвропейською мовою), стверджує, що українська мова є архаїчною. А формуватися вона почала «водночас з латинською, якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато того, що вже класична латинь утратила». У своїй статті «Подолаймо комплекс меншовартості» (УМЛ березень 2008, №12) вчений подає прямі і опосередковані докази давності української мови:
1. Українська мова напрочуд близька до латинської:

розрізняються звуки г і Ґ (genus – рід, hostis – ворог);
в обох мовах однакова система голосних звуків:
чергування звуків у-в в словах ( nauta-моряк, navis – корабель, наука-навчання);
в архаїчній латині було 8 відмінків, у тому числі кличний і два місцевих. Їхні значення і навіть закінчення збереглися в укр.. мові. (І ти, Бруте, проти мене et tu Brute contra me зрозуміло і без перекладу)
найдавніші українські іменники мають той самий рід, що і латинські ( хоча в латинській domus жін роду, а в українській дім – чол., але у Неуя-Левицького читаємо «Куди ж я піду, коли в мене немає своєї доми).
Дитячі слова часто співвідносяться з латинськими ( тато-tata мама – mamma, папа (хліб) – panis, кака (брудне, погане) – cacare (випорожнятися)

Усі ці приклади, на думку І.Ющука, свідчать про одне: українська мова в окремих своїх рисах почала формуватися ще 2500-3000 років тому, можливо, ще раніше, ніж латина.

2. Візантійський мандрівник Пріск Палійський 448р., перебуваючи у таборі гунського вождя Аттіли, записав слова МЕД і СТРАВА – це вже українські слова.

3. 1500 років тому(коли серби і хорвати переселялися з України на Балкани) мова наших предків мала багато специфічних рис, які становлять визначальні особливості сучасної укр. Мови:

У серб. і хорв. мовах (у діалектах) на місці колишнього ять звучить і: діло, літо, дід;
Відбувається чергування нога-нози, рука-руци, муха-муси;
Однаково звучить кличний відмінок: лекар-лекару, сестра-сестро, друг-друже, сестрица-сестрице;
Власне українські слова вживаються у сербській мові: китица, коливо, кутній, калюжа, вир, кожух,
Відтак 1500 років тому вже була українська мова, -хоча,певна річ, вона ще так не називалася.

4. До нашого часу дійшли писані на пергаменті два Ізборники Святослава (1073 і 1076р) Перший – копія з болгарського оригіналу, у якій переписувач примудрився зробити чимало помилок:

ужив замість закономірної ять букву и: нимая, видома, исцили;
Сплутував и з ы.
Писав чоловђка, замість человђка; дав, уставив, замість дал, уставил,
Вжито українські слова: ворог 1 раз ( враг 21 раз) морок, полон, вітрила, краса, свита, вчинити, сваритися, дивися, лишися.

5. Важливим свідченням про мову княжої Русі є графіті (видряпані надписи) на стінах Київської Софії (закінчив будівництво Ярослав Мудрий у 1037р). Ці написи дуже лаконічні і є молитовними зверненнями до Бога. Написані старослов’янською мовою.

Але у звертаннях послідовно вживається кличний відмінок: святий Фоко, свята Софие, Андрониче, небоже.
Чоловічі імена на о: Марко, Дмитро, Гаврило, Володимир (з повноголоссям)
Трапляється така форма дсл. Аз молив, а не молил, помилуй мене, а не помилуй мя;
Поряд були і сучасні укр. Слова: хрест, геть, порося…

6. Єврейські теологи у 8 столітті у коментарях до Талмуду дає таке пояснення: Дерева, або колоди, зв’язані у великій кількості, що в Біблії називається рафсодот, по-німецьки влос, а руською мовою пліт». Виходить, що чергування о з і в українській мові відбулося ще у сер.8 ст, а не у 15, як засвідчують найдавніші наші пам’ятки.

Виходячи з цього, професор Ющук припускає, що у 6-7 ст. українська мова мала вже окреслено сучасні обриси, нею розмовляло населення княжої русі, вона опанувала великі простори центрально-східної Європи.

Радянська теорія
Офіційною теорією радянських часів є теорія про походження трьох братніх слов’янських мов – української, російської та білоруської ( 8-9 ст.) російського вченого О.Шахматова. За цією теорією, довгий час походження української мови висвітлювалося за схемою: індоєвропейська мова - праслов’янська мова – східнослов’янська (або давньоруська) мова – українська. Мовознавці, на думку вчених, змушені були підхопити публіцистичну метафору про походження східнослов’янських народностей і їхніх мов із спільної колиски – Київської Русі, що не мала під собою жодних підстав. Ця метафора перетворилася на штамп, що не вимагав доказів.

Теорія І.Огієнка та М.Грушевського
Особливої уваги заслуговують теорії М.Грушевського та І Огієнка. І. Огієнко стверджував: «Три східнослов’янські мови: українська, білоруська й російська – зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т.зв. «праруської» спільної мови ніколи не було». Безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочинається орієнтовно в VІІ ст. У пам’ятках другої половини ст. фіксуються виразні українізми, тому цей період можна вважати початком самостійної історії нашої мови. А в діалектах ці явища виникли значно раніше – в VІ – ІХст.

Як бачимо, з’ясування питання походження української, як і будь-якої іншої, мови надзвичайно складне. Своє вагоме слово у розв’язанні цієї проблеми ще мають сказати порівняльно-історичне мовознавство, археологія, історія.

ІІІ. Історія української мови

Щоб паралізувати волю людини, відібрати в неї впевненість у собі, їй приписують вади, яких вона не має, і всіляко переконують її у них. Так само завойовники, окупанти чинять із поневоленим народом: ганьблять його національні цінності, по-блюзнірському паплюжать його героїв, обзиваючи їх бандитами, шизофреніками, збоченцями. Себе ж виставляють носіями вищої культури, благодійниками, навіть визволителями.

Особливо витончена атака велася на українську мову.

Відомий нам Валуєвський циркуляр оголошував, що «…наречие их употребляемое простонародьем, есть тот же руський язык, только испорченный влиянием Польши». Цю думку повторює сьогодні в Інтернеті якийсь, як сказано в преамбулі, «выдающийся современный мислитель, украинец, коренной киевлянин, истинный сын Украины-Руси» Железный Анатолий Иванович: «Русский язык является коренным, изначальным язиком Украины. Возникновение украинского язика – это следствие ополячивания славянорусского. Не будь польського господства, не было бы никакого украинского язика» Звичайно, за такими словами виключно політичні переконання, адже глибше вивчення ( І.Огієнко) показує, що українська мова більш споріднена із сербською, а не з російською

Російська мова відчутно починає проникати в Україну після Переяславської угоди 1654 р., коли сюди прибуває кількадесят тисяч московських стрільців нібито для допомоги у війні з Польщею. Проте скоро російська мова перестає бути союзницькою і перетворюється на окупаційну. Уже в Андрусівському договорі з Польщею 1667р, укладеному за спиною українців, стояла вимога російського царя Олексія Михайловича щодо українських книг «чтоб все…печатники и друкари смертью казнены и книги собрав, сожжены были и впредь…нигде не печатати под страхом смертной казни». Відтоді й починається насильне насадження російської мови в Україні. Крім сумнозвісних Емського указу і Валуєвсько циркуляру, за майже 350 років панування Московії над Україною було видано 479 циркулярів, указів, розпоряджень, спрямованих проти української мови.

«Історія української мови, як і української нації взагалі, надзвичайно трагічна і повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову і знову відроджуватись після нищівних, здавалося б, смертельних ударів, катастроф!» - зазначає Василь Горбачук ( Барви української мови. – К.: Видавничий дім «КМ Academia», 1997. – С.8)

ІV. Престиж української мови

Престиж мови – це її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні. Високий престиж сучасної англійської мови пояснюється, зокрема, тим, що зараз більше 75% наукової продукції світу друкується цією мовою, а Америка веде перед у технічному прогресі. Може, з часом китайська стане міжнародною і її будуть вивчати наші внуки. Цю ситуацію ніхто не спроможний змінити чи контролювати, це хід історії, як вважає І.Ющук.

Престиж мови не перебуває у прямій залежності від кількості людей, що нею послуговуються. Китайською мовою, наприклад, розмовляє більше мільярда землян, але вона не входить до числа найпрестижніших. Іноді престиж мови має не загальний характер, а забезпечується її функціонуванням в одній зі сфер. Так, у музиці вже кілька століть найвищий престиж у світі має італійська мова.

Престиж мов часто пов'язаний із сакральним використанням: санскрит – в Індії, латина і церковнослов'янська мова – у Європі, арабська – у країнах мусульманського світу.

Відлучення мов від функцій, що надають їй престижу, наприклад, від ролі державної мови, знижує її авторитет і зменшує опір проникненню в неї чужомовних елементів.

Престижними можуть бути навіть мертві мови, якщо вони характеризуються високим рівнем окультурення і ними закодована велика кількість важливої інформації. За приклад може служити латина.

Престиж мови – величина змінна. В історії відомі чимало випадків піднесення і падіння мов.

Про престижність української мови в минулому свідчать, наприклад, такі факти:

вона використовувалася як державна у Великому Литовському князівстві ( «руською» мовою велося діловодство, судочинство, листування);
як актова мова Молдавського князівства;
дипломати при дворі польських королів спілкувалися коли не латиною, то руською (українською) мовою,
цією ж мовою бахчисарайські хани листувалися з турецькими султанами;
листи Августа ІІ – повелителя Великого Литовського князівства – до матері-італійки засвідчують, що не тільки він, а й вона добре розумілися на українській.

Про повільне, але неухильне зростання престижу української мови у наші дні свідчить кількість кафедр та центрів українознавства, які з’являються у багатьох країнах світу. Цей процес, сподіваємось, буде продовжуватися, як і зростатиме міжнародний авторитет України.

Слід наголошувати учням, що престиж української мови зростатиме, якщо нею буде спілкуватися молоде покоління. Уже зараз в офісах провідних українських компаній запроваджено користування українською мовою, користуються великою популярністю серед дорослих і дітей нові мультики (про Карлсона, де озвучують головних героїв Ані Лорак та Скрипка, або дубльований українською мовою мультфільм «Тачки» - Ольга Сумська та Остап Ступка), ми вже звикли до україномовних фільмів та програм. І хоча, звичайно, до нормального стану речей ще далеко, але українська мова поступово завойовує різні сфери життя людей. Проте є багато людей, які вважають за престижне говорити російською. У цьому І.Ющук вбачає прояв глибокого провінціоналізму, коли людина думає, що десь далеко – найкраще а тут – дуже погане. Варто не соромитися української мови, навіть суржику, люди поволі відійдуть від цього змішування. Для цього потрібен час.

Слід постійно наголошувати, що українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Перша в світі «Енциклопедія кібернетики» (2 томи 1158 ст.) була видана 1973 року українською мовою, і лише через 2 роки її було перекладено на російську і англійську..І термінів, і спеціальних виразів для неї вистачило для неї у нашій мові.

1928 року в Парижі відбувся міжнародний конкурс мов. На ньому знавці визначали наймелодійнішу мову. Українська посіла 3 місце, поступившись французькій та італійській. 1934 року на такому ж конкурсі українська здобула 3 місце після французької і перської.

Турецький мандрівник Евлія Челебі, після перебування в 1657 році в Україні писав, що українці – це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська, а от лайливих вирази він спромігся знайти у цій «всеосяжній» мові аж чотири: «щезни,собако», «свиня», «чорт», «дідько». ( брутальна лайка і монголо-татарське іго)
Отже, нам, українцям, нема чого соромитися нашої української. Це давня європейська високорозвинута мова.

V. Функції мови

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може жити без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку важливих функцій: комунікативну, мислеоформлюючу, естетичну, експресивну тощо.

Узагальнюючи класифікації функцій мови, можна стверджувати, що найчастіше згадуваними є такі:

НОМІНАТИВНА
Це функція називання. Усе пізнане людиною з дитячих років одержує свою назву і тільки так існує в свідомості. Цей процес називається лінгвалізацією (омовленням) світу. Люди впродовж віків давали назви і тому, що існує в реальному світі, і тому, що існувало в уяві. Учені стверджують, що гігантський світ фольклору існує тільки завдяки мові. Але його вплив на нашу поведінку, на наш спосіб життя іноді не менший, ніж вплив реального світу. (казкотерапія, ліричні пісні, приказки, прислів’я, козацькі, стрілецькі пісні). Кожна мова творить своєрідну картину дійсності. (рос. больница (болеть), брак, укр. лікарня (лікувати), шлюб (любити), 30 назв снігу у ескімосів, стародавні араби мали 500 назв меча, лева, для назв верблюдів застосовувалася 1000 слів ( залежно від масті, віку, породи).

Скільки слів у сучасній українській мові? 11-томний «Словник української мови» (найбільше на сьогодні зібрання фіксує близько 135 тисяч слів. У лексичній картотеці Інституту мовознавства налічується близько 2 з половиною млн. карток. Уважається, що для розмови на побутовому рівні цілком достатньо 2-3 тисяч слів. Словник мови Тараса Шевченка включає понад 20 тисяч слів. А Елочка Щукіна з роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців» знала лише 30 слів, яких їй було достатньо для спілкування.

КОМУНІКАТИВНА
Є вчені, які стверджують, що це єдина функція, а всі інші працюють на комунікацію, бо саме для неї виникла мова. Ця функція є важливою не лише для суспільства, але й для мови. Мова, якою не спілкуються, стає мертвою. Народ, який втрачає мову, асимілюється, зникає. Людство знає чимало невербальних засобів обміну інформацією: транспортна сигналізація, символіка науки, знаки суддівства, жести, якість годосу, азбука Морзе, азбука Брайля для сліпих, стенографія, тайнопис, секретні розвідницькі шифри. Проте, серед усіх названих засобів передачі інформації мова продовжує займати головне місце, усі позамовні системи є похідними від неї, без мови їх не можна було б ні створити, ні використовувати, ні вивчати. Для повноцінного функціонуванн і розвитку мова повинна використовуватися не лише в літературі, але і у всіх сферах комунікації – у науці, у побуті, у творчості, на виробництві, у ділових стосунках, освіті, культурі…

ІДЕНТИФІКАЦІЙНА
За допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, тому що кожен з нас має свій мовний паспорт, (приклад: національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові параметри)

ЕКСПРЕСИВНА
Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Поки людина мовчить, вона залишається загадкою для оточуючих. Заговоривши, ніби розкриває свій внутрішній світ. Саме мова дозволяє перетворювати внутрішнє, суб’єктивне у зовнішнє, доступне для сприйняття. Говори – і я тебе побачу – говорили античні мудреці. Отже, людина – це неповторний світ, який сфокусований у емоціях, волі, свідомості. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше людина володіє мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постає ця людина перед іншими як особистість. ( чи то у дискусії, чи то під час освідчення у коханні, чи то під час ділової бесіди)

ГНОСЕОЛОГІЧНА
За допомогою мови людина пізнає світ. На відміну від тварини, вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї її попередники та сучасники. Людина ніколи не починає пізнавати світ з нуля, адже досвід суспільства закодовано в мові – в усній формі і у текстах.

МИСЛЕТВОРЧА
Чи можна дослівно зрозуміти вислів «Обмінюватися думками»? Виявляється, не можна, тому що коли б люди безпосередньо обмінювалися думками, то вони завжди розуміли б один одного і не було б ніяких втрат при передачі інформації. Насправді ж люди обмінюються мовними одиницями, у яких закодовані думки. Одні, погано володіючи мовою, не можуть чітко висловитися, інші по-своєму їх розшифровують. Недарма говорять: Хто ясно думає, той ясно висловлюється. Видно з мови, якої ти голови. Отже, мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм.

ЕСТЕТИЧНА
За допомогою мови людина може сприймати красу і передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. За допомогою мови з’явилися твори фольклору, художньої літератури, театру. За допомогою мови вони живуть донині. Мова становить хребет культури.

КУЛЬТУРОНОСНА
Мова – основа культури кожної нації, її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу. Усім відомо, що пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови. Ми, українці, засвоюємо культуру свого народу і передаємо духовні цінності від покоління до покоління за допомогою української мови. А коли пропагуємо свою мову у світі, пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи світові культуру. Людина пізнає мову свого народу, пізнає через неї культуру, а згодом стає її носієм і творцем.

ДЕМОНСТРАТИВНА
Підкреслене вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, чеські студенти на вулицях колись німецькомовної Праги розмовляли голосно по-чеському, демонструючи свою відданість національній мові. Таку ж позицію висловлював і Т,Г, Шевченко, заявляючи «вмію, та не хочу» (щодо вживання російської мови). Ця функція проявляється у соціальній рекламі «Я українець», «Тут розмовляють українською».

ВОЛЮНТАТИВНА
Вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, порада, спонукання.

МАГІЧНО-МІСТИЧНА
Джеймс Джорж Фрезер зазначав, що деякі слова мають магічну силу, тому вимовляти їх просто забороняли. Так, туземці племені толампу на острові Целебес вірять, що написавши ім’я людини, можна разом з іменем забрати душу людини. Тому толампійці упродовж віків передавали один одному, що необхідно приховувати своє ім’я від інших.

У багатьох народів спостерігається явище накладання табу на певні імена (албанці, жителі Центральної Австралії замовчували імена покійників, кафці, нумфори ( Голландська Нова Гвінея) – імена родичів, племена дагомейців та бахімів у Центральній Африці – імена правителів і священних осіб). М. Бердяєв зазначав: «Слова мають величезну владу над нашим життям, владу магічну, ми зачаровані словами і значною мірою живемо в їхньому царстві».

Ученими описано перекази людей про те, як за допомогою певних дій і вимовлених речень, словосполучень, слів «виймали» душу людини.

Магічна функція мови проявляється, зокрема у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі: наприклад, на світосприймання людей, на їх орієнтацію в реальності, погодьмося, мають деякий вплив слова відьма, упир, чугайстер тощо. Магічна функція мови виявляється також у заклинаннях.

Містична функція мови полягає у вірі людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи її своїй волі. Це виявляється у вірі, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, нанести шкоду. У Стародавньому Єгипті був ритуал розбивання глиняних посудин з іменами ворогів, щоб накликати на них погибель. У сучасному Єгипті є звичай писати листи до святих і класти їх на огорожу могил. Чимало виявів магічно-містичної функції мови є в звичаях, обрядах і традиціях українців.

Ми згадали основні функції мови, усвідомлення яких формує ставлення до мови, визначає глибину і повноту її вивчення.

Головне – це формування в учнів життєвої потреби знати сучасну українську літературну мову, досконало володіти нею, потреби вироблення власної програми мовного розвитку.

Варто пояснювати старшокласникам, що людина істота вертикальна (за словами Любов Мацько), бо її життя визначається не так вздовж – кількістю прожитих років, як у височінь ціннісного сходження. Ця височінь досягається мовою, яка служить і засобом пізнання, і носієм національних кодів.

Більш образно цю ідею висловив поет Дмитро Павличко: «Життя людини обчислюється й вимірюється тим, скільки перебуває вона в небесах духу, в небесах любові, в небесах творчого діяння, а не тим, скільки хліба й солі вона споживатиме і скільки позношує одежі».

Відтак, вивищення людини над собою (основний еволюційний принцип) здійснюється переважною мірою саме завдяки рідній мові як носієві духовних начал. Перський поет Сааді вважав людину вищою за тварину саме здатністю до мови, але рівночасно вважав людину нижчою за тварину, коли вона негідно поводиться з мовою. Недбале мовлення, брутальні лайки, примітивний словник мовна незграбність, засвідчують душевну ущербність мовця, понижують не тільки естетичне враження, а й духовний вплив від такого спілкування.

Доцент кафедри
методики викладання
навчальних предметів

О.М.Шуневич

Рідній школі - 75!